katrechka: (Default)
***
Мне под утро – и свежесть, и стон –
размыкаются клещи…
А город, как прежде, все так же –
постылый,
Снова в горле – нагом –
на полслове остыло…
Мы ведь просто забыли? –
Нет, память меняем
на вещи…


***
Снова будут стучать поезда
мне по окнам, по нервам, по сбитым коленям.
И пойдут легионы – не тронуты тленом –
через каменный город – в свои города.
katrechka: (Default)
Пьешь, прищурившись, свет из горлышка...
"Может, стать бы мне ярче солнышка?
Может, вырасти - выше стремени? 
Может снова мне..." - "Мало времени" -
И сквозь донышко смотришь с просинью:
"Не успеешь уж - день до осени"...

***

Sunday, May 13th, 2012 23:34
katrechka: (Default)
К.В.В.


А ти один такий - відкритий навмання,
Віднайдений навпомацки, відчутий,
Відвертий... Відвернутися б, та я
Одна...
Одна така... Побачити б, почути -
По миті, по краплині, по струні...
На вістрі...
На вітрах...
На злеті...

На коді - обірватися б...

...люблю...

Не стишена, не спинена, не стерта
Із пам'яті...
Налита у слова - по літері - по краю і...
...по вінцях - стікаю,
стишую,
стаю - такою,
Що мені вже сниться,
Що я - одна - відкрита навмання,
Віднайдена навпомацки, відчута,
Відверта... Відвернутися б, та я -
Одна така... Побачена... Почута...
katrechka: (Default)
Я вновь делю себя на города, на части...
По воли ветра, охладив сердца и пыл,
Ты изнова извне... Ты снова не причастен...
Ты снова не был... Нет - ты снова был...

Как много ты молчал, как часто...
Но волю дал, в сердцах, словам -
Как исповедь, звучало: "Вы - напрасны...
Я боли внемлю... И не внемлю Вам..."
katrechka: (Default)
Зі зла - заклякла...
Зосталася - змаліла...
Зими замало

Відмолитися
Від відчаю... Весною
Вітати вітер,

Летіти - лячно -
Літувати... Любити
Лід лишилася

Одна одною...
(Одлітає осені
Остання ода...)


(Отримала копняка написати вірша, у якому всі слова починалися б із однієї літери. Втім, замість одного написала одразу чотири (але маленьких - хокку) і читаються вони одним текстом, маючи спільний зміст і ритм - намагалася зорієнтувати на це розділовими знаками).
katrechka: (Default)
Про тебе завжди згадую з теплом
У тій неспитій, непорушеній любові,
У вечорі, у кроках по простій розмові, 
У місті з вежами, вітрами та вином.

У місті вікон, бруку, кам'яниць
Ти каменем лягав мені на груди.
І знати не хотіла — буде чи не буде,
У мить, коли у небо впала ниць…

У час, коли зростила дерево в собі,
Допоки ріки струменіли через пальці,
Два сонця — вічні збурені скитальці —
Наранок болем сходили в тобі.

А далі місто вже минало за вікном —
Вагони колисали Подорожній серце,
Дороги вчили, що усе митеться…
А втім, про тебе згадую з теплом.

***

Saturday, January 7th, 2012 00:15
katrechka: (Default)
Це вже надто хитке, хоч і досі ще млосно спросоння,
Доки звідти сюди перекочуюсь відьминим колесом...
Ще між нині й колись... Я ще й досі у цім міжсезонні,
Поки вичахнуть сни і про тебе не стане вже й голосу...
Поки стерпнуть думки і по краплі із мене всі витечуть...
Поки кину слова всі - в рядки, у дроти... і на вітер...
А мені і мовчання для себе вже вистачить,
Щоб лиш врешті про тебе забракло і літер...
katrechka: (MIND THE GAP)
У літо риби зійдуться в плачі...
А ти - в мовчання спіймана на слові,
Ти - хліб і видиво... Й мовчи тепер. Мовчи...
По краплі, по хвилині, по любові...

Везуть тебе крізь ніч багряні коні
До янгола чужого на чужім плечі...
katrechka: (Default)
Давно тобою не бувало мені снів,
Що поночі розкидані, розбиті,
Тобою слід давно під кіньми не горів
В моїм кочівнім празабутім літі.

Тобою холод розмальовує шибки -
Тут місто дивиться у зиму, мов у воду,
Де риба срібна спить на дні ріки,
У теплім домі під бетоном, льодом.

Ворожить... Розбрідалися думки
По закутках, по снах, глибинах суті...
Тобою місто вже на відстані руки,

Мов риба, снить у зимній каламуті...
Тобою вдруге вже заходжу до ріки
Одної. Знову щоб тебе забути.
 

(no subject)

Tuesday, November 15th, 2011 22:36
katrechka: (Default)
Гортай мене. Потроху. По сторінці...
В усіх містах, де не буває сну,
Мовчатиму тобі. З тобою наодинці
Поміж рядків чекатиму весну.
На полотні, без кольору, із сотень ліній,
В кімнатах, де тобі погасять світло,
Пиши по білому холодним білим
Про те, як поруч заблукало літо.
Потому - в натовпі - на мить спинися
І все, про що тебе попросять,
Віддай, скажи, прости, простися -
У місто входить довгожданна осінь.
Зіграй, як вмієш - буду тобі пісня -
Уся, як є, - із ліній, слів, зі сну...
Зимою ляжу на опале листя -
І знову будемо чекати ми весну...
katrechka: (Default)
Тайну-горе горевала...
Ветер другом, братом звала -
Тем, кто слышал КТО здесь был,
И молчит о том, кто не был...
Хороводил...
             Песни выл...
                         Трогал ветви...
                                         Видел небо...
В дверь стуча, влетал он в окна...
Гасли свечи... Бились стекла...
Загорелся и... остыл...
Он простился... Он простил...
След оставил...
                           След простыл...

 

katrechka: (MIND THE GAP)
А тиша знову ділиться на два —
Дроти, вокзали, трубка телефону…
Немає значення — додому, чи із дому —
Твої знеструмлені бліді слова
Мовчать мені, стискають губи…
Я знаю, люба, ти мене не любиш…
Мовчиш… а серце ділиться на два…

Winter mood

Monday, December 27th, 2010 20:23
katrechka: (Default)
Затісно. Затепло в сніги загортатись по вікна…
Повіки прикрити… Й ці вікна закрити навіки…
Запізно… Засолодко снити… До весен… До ранку…
Засніжено… Ніжно… Закуто в кайданки…
Забуто… Затерто… Затерпко… Заметено слід…
Мій човен і весла муровано в лід…


Photo by Sarychev Sergei (c)
katrechka: (Default)
Зронила зерно на землю – і вродиться море,
І вродиться камінь, а з каменю виросте дім,
І виросте дерево, гіллям мій дім огорне,
Щоб спалося тепло аж до весни у нім.
А потім у гіллі знайдеться сонце і листя,
Сни і думки, синиці й лелеки, сукня й намисто.
І прийдуть до мене тиша й слова, вірші і пісня –
Нестимуть сопілку і легіт надвечір – гойдати колиску.
katrechka: (MIND THE GAP)
лиш я і тінь мовчання знову стисне горло
де зродиться водою там впаде додолу
де коло поведе там збудиться вогнем і в попіл
сніги обЕрне застеливши постіль білим
де спить мовчання що до часу ще закуте в тіло
допоки ніч і тільки тінь і я

Світле

Tuesday, May 18th, 2010 16:18
katrechka: (Default)
Сьогодні зранку на пероні буде злива,
У стукоті коліс розбита на намисто.
І знову я – це я-у-незнайомім-місті.
І знову я – це я-щаслива…
Листи додому пишуть краплі на зеленім листі,
А я нічого знову там нікому не сказала…
Веселка зіпнеться навшпиньки над вокзалом
У ті хвилини, коли я – щаслива.
katrechka: (MIND THE GAP)
шукатиму вільні дроти
своїм непритомним птахам
у день невідкритих дверей
мене припросили до слова
а я вже не можу піти
бо буде захолодно там
між всіх мимолітних людей
і зустрічей всіх випадкових

(no subject)

Sunday, January 31st, 2010 18:09
katrechka: (MIND THE GAP)
А ти не вір мені, не вір, –
На вітер в сутінь ворожи,
Ладнай свій човен,
І, коли небо синьої води
На землю ляже темним морем, –
На схилі пізньої весни
Моїм творцям забракне дива, –
Крило заплутається в сни,
І я… Я буду звір, я буду риба.
Мій дім, що на слова скупий,
Назавжди  спиниться на розі…
І знову я – всю ніч в сідлі –
І досі я – усе життя в дорозі…
Тому не вір мені… Не вір.
Я буду риба... Буду звір…



katrechka: (Salvador Dali)
Цей листопад із темної води,
Мов море в келих, налили по вінця.
Крізь твою ніч усе біжать й біжать сліди –
Мені до ранку знову вітер сниться.
katrechka: (Вода)
Я й не знала, що Ти - така...

Що ж, заходь - у мене сьогодні Ти будеш - гостя.

Тут вино молоде та тиша хистка
Нам на двох із Тобою вже стелять постіль.

Я й не знала, що руки...
                                              ...О Боже, прости...

...нам удосталь ще буде і видив, і хліба...


А Твій ангел вологий здобувся цноти
Лиш тоді, як Тебе вже позбавили німба.

November 2013

S M T W T F S
     12
3456789
101112 13141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags